ДОБРО ПОЗА КОНКУРЕНЦІЄЮ, АЛЕ ЙОМУ ТРЕБА ДОПОМАГАТИ - Церковне життя - Каталог статей - Кримська єпархія УПЦ КП

КРИМСЬКА ЄПАРХІЯ УПЦ КП

Сб, 10.12.2016, 18:35

Вітаю Вас Гость | RSS | Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід

Головна » Статті » Церковне життя

ДОБРО ПОЗА КОНКУРЕНЦІЄЮ, АЛЕ ЙОМУ ТРЕБА ДОПОМАГАТИ
Важко було передбачити, що головна риса ринкової економіки, якою є конкуренція, чи не в першу чергу позначиться на... релігійному житті України. І йдеться не лише про "ловців людських душ", що використовують з цією метою як напрацювання психологів, так і шаманів.
Йдеться про ті процеси, які відбуваються всередині православ'я, що бодай якщо і різниться чимось, то не стільки мовою, якою проводяться богослужіння, скільки приналежністю церков одному з двох патріархатів. Той, котрий почувається невпевнено, - маскує свої комплекси агресивними випадами, залякуючи потенційного "ворога", який зовсім таким не є. Але, відчуваючи неприродність того становища, в якому перебувають, представники Московського патріархату зовсім забули, що існує таке поняття, як конкуренція, і поширюється воно не лише на тих, кому хотілося б в Божому храмі влаштовувати дискотеки, немовби радуючи таким чином свого творця, але й на тих, хто не шукає там нічого іншого, ніж шукали діди-прадіди: можливості помолитися, сповідатися, почути слово правди, відправити треби в дусі православних християнських канонів.
Цього самого хотіла і церковна десятка з с. Октябрського Первомайського району на чолі з головою місцевого КУНу В. Ф. Петрушком. І входили до десятки в основному українці, яких свого часу переселили сюди насильницьки з материкової України. Ці набожні люди своїми силами і на свої кошти побудували церкву "Воздвиження Чесного Хреста Господнього", і коли вже робота була практично завершена, звернулися до церковної влади, аби зареєструвати храм і попросити виділити їм священика, який би правив службу.
Владика Лазар направив в село отця Вадима Шанауріна, і спочатку все було гаразд. Селяни допомагали священикові в побуті, він їм - в релігійних пошуках, відправляв треби, правив службу.
Але це тривало недовго. Чи то надто вже не влаштовували його парафіяни, що не порвали зв'язки з рідною Україною (а то ще й з КУНом!), чи спрацювали інші чинники, але з часом перебрався він в с. Калініне, що звідти кілометрів за сорок. І знову релігійне життя в с. Октябрському завмерло, хоча була тут і культова споруда, і ті, хто прагнув до спілкування з Богом. Селяни знов і знов зверталися до владики Лазаря, та настоятелі Свято-Воздвиженського храму тут не затримувалися здебільшого навіть на рік. Отець Вадим був тепер благочинним - йому підпорядковувалися священнослужителі Первомайського району.
Коли ж українська громада з Октябрського, що мала запустілий, занедбаний храм (практично не діючий), звернулася до Єпископа Сімферопольського і Кримського УПЦ Київського патріархату Климента в пошуках людини, яка не відмахнеться від них байдуже, то стала предметом подвійної уваги, але лише з одного боку скерованої на створення комфортних умов для віруючих. Благочинний Вадим тепер виступив вже зовсім в іншому образі: він закликав, щоб земля стала каменюкою тому, хто прийде на покинутий ним прихід. І не випадково.
Бо прийшов на нього направлений Київським патріархатом випускник Львівської духовної семінарії уродженець м. Трускавця Віталій Спільчак. Він отримав певну підготовку в монастирі серед монахів-студитів, де здобув навички іконописання, бо розпочинав своє доросле життя як художник вітражист-оформлювач (чому і навчався в училищі).
Люди прийняли о. Віталія одразу. Причаровували його уважність, чемність, прагнення до самовдосконалення.
- Найчастіше я звертаюся до св. Кіпріяна, - сказав у розмові о. Віталій. - Він допомагає мені боротися зі спокусами. Керуючись християнськими засадами, намагаюся стояти на позиціях доброзичливості щодо представників Московського патріархату, хоч вони, на жаль, зовсім не прагнуть до порозуміння.
Після того як пронеслася звістка, що я зі Львова і представляю Київський патріархат, знайшов в собі сили протриматися у храмі недовго. Пішли чутки, що він захоплений католиками, а згодом місцева радіостанція вустами о. Максима закликала на Різдвяні свята церкві нічого не жертвувати і всіляко її ігнорувати. Побував тут і ОМОН, викликаний дружиною священика.
Тож довелося о. Віталію покинути стіни храму, побудованого українською громадою. Він не мав з собою необхідної для богослужінь атрибутики, але мав паству, мав підтримку людей навколишніх сіл і влади, які не перейнялися міжконфесійними непорозуміннями, але були заклопотані нагальними потребами селян мати свою церкву. Ось що пишуть представники церковного активу в листі до влади: "Як відомо, Київський патріархат протистоїть Московському, але для парафіян це не зовсім важливо, оскільки майже кожному вже від 70 до 80 років, а молодь взагалі в це не вдається, усвідомлюючи, що рішення цього спірного питання - справа вищих церковних чинів, і суддя їм Бог".
Тому громада з Октябрського вирішила залишити спірне і до того ж прокляте служителями Московського патріархату приміщення (зрештою, воно так і не знайшло свого справжнього господаря) і з допомогою керівників міцного сільгосппідприємства Кулькових відбудувати для церковних потреб іншу споруду - напівзруйнований колишній медпункт. Ця церква одержала назву "Воскресіння Христового" і невдовзі вже мала ошатний вигляд, оформлена згідно з канонами православ'я. Тут склався чудовий хор, здаля приваблювали розбиті клумби з квітами. При церкві квартирував і о. Віталій з родиною.
Але отці Московського патріархату так і не змогли з цим змиритися. Ось про які факти згадується в заяві: "Священик Максим проганяв з поховання Параску Циганкову, сусідку небіжчика, викрикуючи: "Іди геть! Ти розкольниця". А хворій Бурухіній наказав вигнати з дому Марію Корпан, що її доглядала, як розкольницю, котра приносить в дім нещастя". Ось і замислюються автори цього листа над запитанням: "Якому ж Богу служать ці отці?".
А неподалік в с. Островському, де переважають серед населення вже не українці, а росіяни (їх 80%), відкривається ще одна церква, яку парафіяни просять взяти під свою опіку теж священика Віталія.
Оскільки українська мова тут практично не звучить, богослужіння проводить о. Віталій старо-слов'янською, і це вибиває останній ґрунт з-під ніг будь-яких провокаторів. А проповіді, що читає він російською мовою, присвячуються історії України, її кращим людям, прищеплюють любов до ближнього і до своєї землі. А ще навчають мирному розв'язанню непорозумінь, правилам добросусідства, що, звичайно ж, разюче відрізняється від войовничих промов святих отців Московської патріархії.
Невдовзі в Островському відбудеться храмове свято, адже церква побудована на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Звичайно, і під час будівництва не все було так просто, як хотілося. Приміщення колишнього магазина спочатку планували віддати під бар, але підтримав депутат райради Василь П'ятов - і морально, і матеріально. Ось і мають люди ще одну Христову домівку. А нині планується відкриття вже тре-тього Божого Храму Київського патріархату в Первомайському районі. Можливо, це буде в с. Правда.
Читач скаже: якщо все так чудово, то чому ж парафіяни б'ють тривогу, шлють свої звернення в різні інстанції? Бо непокоїть громаду, зокрема, те, що їхнього отця Віталія, який вже має звання благочинного, представники Московського патріархату й досі, м'яко кажучи, не визнають. І ця напруга зберігатиметься доти, поки не дадуть категоричну оцінку цим фактам представники різних гілок і кримської, і київської влади. Тож слово за ними.


Тамара СОЛОВЕЙ
Категорія: Церковне життя | Додав: ієрейМаксим (06.07.2011)
Переглядів: 346 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Авторизація

Незабаром

Православные праздники

Пошук

Наші друзі

Ресурси

Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату

Українські традиції

Додати наш банер



Для додавання нашого банера на Ваш сайт, будьласка, встановіть наступний код