З ЮВІЛЕЄМ, ПАТРІАРШЕ! (2009 р.) - Церковне життя - Каталог статей

З ЮВІЛЕЄМ, ПАТРІАРШЕ! (2009 р.)

Вісімдесятирічний ювілей – це визначна подія в житті кожної людини. Вона нібито піднімається на високий Афон, звідки видно дуже далеко, хоча і не помітні дрібниці, а водночас так близько до неба. Але чи можна говорити звичайними словами, коли йдеться про славний ювілей Патріарха Київського і всієї Руси-України, предстоятеля Української Православної церкви Київського патріархату святійшого Філарета? Хай кожен читач нашої газети перекладе мої слова на ту мову, яка ближче його серцю, яка відповідає в його розумінні цій події. У той же час пам’ятаймо: Патріарх Філарет (в миру Михайло Антонович Денисенко) зазнав у своєму житті всього того, що і переважна більшість його однолітків, тому є рідним і близьким за світосприйняттям кожному українцеві, а його славний, хоча і тернистий шлях – лише доказ того, з якого могутнього духовного кореня виростає генеалогічне древо нашого народу. Народився майбутній Патріарх 23 січня 1929 року в с. Благодатному Амвросіївського району Донецької області (звернімо увагу на назву самого села). Разом зі своїми батьками ще малим дитям пережив голодомор. Але чи пережив би, якби батьки не переїхали ближче до шахти і не почали там працювати, чи помер би разом з дідусем та бабусею? Та це ще не все горе, якого зазнав хлопчик. Їхня родина віддала свою данину не лише голоду, але й Другій світовій війні, яка забрала татка Антона, що загинув на фронті. Тринадцятирічний Михайлик надзвичайно тяжко переживав це лихо – він продовжував подумки спілкуватися з батьком і відчував, що розмовляє не з порожнечею, що батько є, чує його, лише не може простягнути руки, пригорнути сина. Тоді і народилася віра. «Адже я продовжую любити татка — він є, він не ніщо», — приблизно так думав підліток і усвідомлював, що життя сповнене таємного, яке відкривається не кожному. Фашистська окупація залишила по собі й інші неприємні спогади – про те, як німці ганяли підлітків на роботу, безжально стьобали їх нагайками. Ще до війни Михайлик почав навчатися в українській школі, а коли закінчив її, дедалі зміцнювався у бажанні присвятити своє життя служінню Богові. В Одеській духовній семінарії його одразу зарахували до третього класу. Але вже тут він зіткнувся з проблемами, які ставали на перешкоді сільській молоді в одержанні позашкільної освіти, – селяни просто не мали паспортів, що засвідчували особу. Втім, Михайло Денисенко був наполегливим – він насмілився навіть звернутись до прокурора. Довідавшись, де збирається навчатися сімнадцятирічний юнак, прокурор ошаленів: «Так ви, виявляється, ще й антирадянський елемент, як ви взагалі посміли мене про щось просити!». Але майбутній Патріарх не налякався, хоча це і був 1946 рік, коли людське життя не надто цінувалося. Він таки домігся свого. І тут доречно пригадати ту характеристику, яку надав святійшому Патріархові керуючий справами Київської єпархії єпископ Євстратій, людина, яка безпосередньо спілкується з владикою Філаретом: «Хочу порівняти його з водою, що буває в різних станах: твердою (лід), м’якою і життєдайною, випаровуючись, може стати непомітною. Неможливо лише одне – стиснути її. Патріарх може виступати у різних іпостасях: бути тонким вишуканим дипломатом, не визнає він лише тиску і не піддається йому». Виявляється, таким він був змолоду. І якби не ця риса характеру, чи став би він зрештою тією особистістю, яка викликає у людей сьогодні бодай хоч і суперечливі, але такі сильні почуття? У 1950 році, закінчивши з відзнакою семінарію і навчаючись на другому курсі Московської духовної академії, Михайло Денисенко прийняв чернечий постриг на ім’я Філарет. Далі було рукопокладення в сан ієродиякона, потім – ієромонаха. Після закінчення курсу Московської духовної академії зі вченим ступенем кандидата богослов’я, благочинний Троїце-Сергіївської Лаври почав викладати Священне Письмо в Московській духовній семінарії, потім – академії. А у 1958 році архімандрит Філарет був призначений ректором Київської духовної семінарії. Згодом – настоятелем Володимирського кафедрального собору в Києві. Але вже тоді людина, яка впевнено стояла на позиціях зміцнення православної церкви і віри, не була там потрібна. Це був період, коли боротьба з церковнослужителями набула особливої активності. Так звана хрущовська відлига мала й інший бік – семінарію, де викладав святійший Філарет, закрили, а його самого відправили в почесне заслання – в Александрію як представника російської церкви при Александрійському патріархові. Після повернення на рідні терени Філарета рукоположили у єпископи. Але він не довго тут затримався. Лише через два роки святійший повертається до Московських семінарії і академії, вже як ректор. 14 травня 1966 року єпископа Філарета зведено у сан архієпископа, а через 2 роки – митрополита. З цього часу місцем його служби стає Київ, з яким Патріарх не розлучається і понині. У жовтні 1990 року Архієрейський собор Російської православної церкви надає УПЦ самостійності і незалежності в управлінні, а митрополита Філарета одностайно обирає український єпископат предстоятелем Української Православної церкви з титулом Митрополита Київського і усієї України. А у 1995 році Митрополита Філарета було обрано Патріархом Київським і всієї Руси-України. Не будемо зосереджуватися сьогодні на тих сторінках життя Патріарха, що пов’язані з його переслідуваннями представниками Московської патріархії та вірними цієї Церкви – ось де знадобилися йому, як ніколи, його стійкість, незламність та патріотичні почуття до своєї держави. На моє запитання щодо протистояння українських церков Київського та Московського патріархату і того, наскільки можна комфортно і впевнено почуватися в такій ситуації, єпископ Євстратій відповів досить несподіване: «Патріарх вважає цей час блаженним». А далі пояснив його думку: «Адже сьогодні можна спокійно проповідувати слово Боже. Не треба також боятися, що на тебе донесе співрозмовник, оскільки якщо не донесе він, то донесуть на нього». Єпископ також зауважив: «До речі, Патріарх Філарет взагалі не має охорони, як це заведено у перших осіб Московської церкви. Він вважає, що якщо на те Божа воля, жодна охорона її здійсненню не завадить». Характеризуючи на моє прохання святійшого Патріарха, єпископ Євстратій пояснює: «Це людина щиро віддана Україні, її Церкві, ідеям незалежності». А ще я довідуюсь, що Бог дарує Патріархові і за його солідного віку надзвичайну працездатність: окрім щоденних святих Богослужінь, особистих прийомів, постійних подорожей Україною, він переклав українською мовою понад 20 богословських книг. У позаминулому році видав 7-томник «Житія святих». Зараз працює над 5-томником. Триматися у чудовій формі йому допомагають стриманість у всьому, висока самодисципліна і, звичайно ж, Господня воля. «А чого б ви, владико Євстратію, побажали нашому святійшому Патріархові на честь його ювілею?» — запитую цю поважну людину. «Одержувати радість від справи, якій присвячено життя, а це означає – зміцнення та розбудови Церкви. А ще, щоб зміг святійший Патріарх побачити на власні очі здійснення своєї найголовнішої мети – аби щонайшвидше постала в Україні єдина помісна православна Церква». «І ви вважаєте, цей час – не за горами?» «Об’єднання церков і визнання Київського патріархату на найвищому рівні можуть статися будь-коли. Це все одно, що здобуття Україною Незалежності – про неї мріяли століттями, а все трапилось швидко і несподівано». Свої святкові поздоровлення Патріархові передав і єпископ Сімферопольський та Кримський Климент: «В день народження нашого святійшого владики хочу від імені духовенства, віруючих і всіх читачів «Кримської світлиці» привітати Патріарха Київського і всієї Руси-України з його величним ювілеєм, а також з цієї нагоди відзвітувати йому: церква в Криму відроджується, попри тяжкі умови бездуховності та гоніння. І ми свідомо обрали цей шлях, зреклися себе і, взявши Хрест, пішли за Ісусом Христом. Кожен священик, який служить в Криму, віддає всього себе служінню Богу і людям, і в цьому нам допомагають Святительські молитви та благословення нашого Патріарха. Незалежно від віку і стану, ми залишаємось його духовними дітьми і віримо в те, що з Божою поміччю за підтримки нашого Патріарха Українська Православна Церква відродиться і стане тим наріжним каменем, про який говорив Христос-спаситель. Многіє і многіє літа, святійший Владико!». До цього залишається лише додати від імені «світличан»: «Здоров’я, наснаги, невичерпних сил вам, святійший Патріарше! Ви для нас – один із символів незалежності нашої держави, а також надія, що ця незалежність угодна Богові». Тамара СОЛОВЕЙ.
Категорія: Церковне життя \| Додав: ієрейМаксим (06.07.2011)
Переглядів: 1078 \| Рейтинг: 0.0/0