Ср, 09.10.2024, 18:59
Українська Православна Церква - Київський Патріархат офіційно зареєстрована релігійна конфесія України. Найвищим органом Церкви є Всеукраїнський Православний Помісний Собор, котрий складається з вибірних представників духовенства, мирян, монастирів, духовних навчальних закладів, церковних братств, місій. В Соборі також беруть участь всі єпископи Церкви. Всеукраїнський Помісний Собор обирає Священний Синод та Вищу Церковну Раду, які повноправно здійснюють керівні функції між Помісними Соборами. До Вищої Церковної Ради, окрім членів Священного Синоду та деяких відомих священиків, входять також представники громадськості: Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, Голова Конгресу української інтелігенції, Голова Товариства "Україна", Народний депутат України - Іван Драч; Голова Всеукраїнського Товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка, Народний депутат України - Павло Мовчан; Голова Республіканської християнської партії України - Микола Поровський; Член Центрального проводу Народного Руху України, Отаман козацької організації "Волинська січ", Народний депутат України - Василь Червоній; Голова Українського православного братства - Олександр Гудима. Очолює Церкву Патріарх Київський і всієї Руси-України, якого таємно пожиттєво обирає Всеукраїнський Помісний Собор. УПЦ Київського Патріархату утворилася шляхом об'єднання двох гілок Українського православ'я, які обрали формою свого внутрішньоцерковного устрою автокефальний, тобто незалежний статус: Української Православної Церкви та Української Автокефальної Православної Церкви. Об'єднавчий Собор відбувся 25-26 червня 1992 року в Києві, у якому взяли участь всі архиєреї майбутньої об'єднаної Церкви, представники духовенства всіх єпархій, представники братств, сестринств, духовних місій, духовних навчальних закладів, монастирів та багатьох мирянських, громадських і політичних організацій. 3 червня 1992 року по червень 1993 року Предстоятелем УПЦ Київського Патріархату був Святійший Патріарх Мстислав. Після його відходу у вічність, Патріархом Київським і всієї Руси-України було обрано Владику Володимира (Романюка) на Всеукраїнському Православному Соборі у жовтні 1993 року (на Патріаршому престолі перебував до липня 1995 року). У жовтні 1995 року Всеукраїнський Православний Собор обрав Патріархом Київським і всієї Руси-України Владику Філарета Денисенко, який очолює УПЦ Київського Патріархату і по теперішній час. УПЦ Київського Патріархату має в Україні та за кордоном 34 єпархії. Коротка історія створення Української Православної Церкви Київського Патріархату Українська Православна Церква Київського Патріархату є правонаступницею Київської Митрополії, заснованої після хрещення Київської Руси у 988 році при св.князі Володимирі Великому. В Київську митрополію входили територія сучасної України, Білорусії, Прибалтійських країн, частини Польщі, Смоленська область (Росія). Київська митрополія була складовою частиною Константинопольського Патріархату з 988 р. до 1686 р., коли вона незаконно, не за приписами церковних канонів була відірвана від Константинополя і приєднана до Московського патріархату. Константинопольський Вселенський Патріарх і до цього часу не визнає це приєднання і вважає територію колишньої Київської митрополії своєю канонічною територією. До приєднання Київської митрополії до Московського Патріархату, за часів Київського митрополита Петра Могили Київська митрополія мала права широкої автономії і вже тоді ставилось питання про створення Київського Патріархату. Але цей намір не був втілений в життя із-за того, що в 1654 році при Богдані Хмельницькому Україна була поступово приєднана до Росії. З втратою своєї незалежності Київська митрополія втрачала свої права і на початку ХХ століття перетворилась на звичайну єпархію Російської Церкви. Святійший Синод Російської Церкви призначав на українські кафедри росіян, а українців - у Росію, переважно в Сибір. Києво-Могилянська академія в ХVІІ столітті була на рівні європейських університетів і вважалась єдиним вищим учбовим закладом на Православному Сході. І до цього часу Катехизис Петра Могили вважається символічною книгою Православної Церкви. А Требник Петра Могили - одна з найважливіших богослужбових книг слов'янських православних церков. Внаслідок втрати церковної незалежності Києво-Могилянська академія стала Київською духовною академією з російською мовою навчання і одним із потужних центрів русифікації українського духовенства. На початку ХХ століття разом з боротьбою за українську державність на Україні почався рух за автокефалію Української Православної Церкви. У 1919 році український уряд на чолі з Симоном Петлюрою проголосив автокефалію Української Церкви. Богослужіння в українських храмах стало відправлятися українською мовою. У 1921 році в Києві у соборі Святої Софії відбувся Всеукраїнський православний собор, який проголосив Українську Православну Церкву автокефальною. А так як українська автокефалія своєю ідеологією суперечила утворенню Радянського Союзу, створеного у 1922 році, то радянська влада стала боротися проти Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) і у 1930 році ліквідувала її. Під час німецької окупації України УАПЦ відродилась, відокремившись від Православної Церкви у Польщі, яка у 1924 році отримала статус автокефалії від Вселенського Патріарха Григорія УІІ. В 1941 році УАПЦ очолив архиєпископ (згодом митрополит) Полікарп Сікорський. Вся ієрархія УАПЦ отримала хіротонії від канонічних єпископів Польської Церкви. Але у 1942 році під тиском радянських органів влади архиєрейський собор Російської Православної Церкви "позбавив" сану митрополита Полікарпа Сікорського і його архиєреїв. Вселенський патріарх не визнав чинним рішення собору РПЦ і у 1995 році, прийняв у сущому сані єпископів УПЦ в США, а раніше - у Канаді. Після визволення України від німецьких окупантів у 1944 році УАПЦ знову була (вже вдруге) ліквідована радянською владою, а Московська патріархія всупереч церковним канонам і віровченням про неповторність священства як таїнства, перерукоположила все українське духовенство УАПЦ. Єпископат і частина духовенства емігрували в Європу і Америку, де продовжувала існування УАПЦ. В 1988 році, після святкування 1000-ліття Хрещення Руси-України, в Україні почався рух за ІІІ відродження Української Автокефальної Православної Церкви. Його підтримали митрополит Мстислав (Скрипник) і УПЦ в США, яку він очолював. 5-6 червня 1990 року в Києві відбувся Всеукраїнський Православний Собор за участю більш як 700 делеґатів з усієї України, серед них було 7 єпископів і понад 200 священиків. Собор затвердив факт утворення УАПЦ і обрав Патріархом Київським і всієї України митрополита Мстислава (Скрипника). Митрополит Мстислав на цьому Соборі був відсутнім, але з обранням його Патріархом погодився. 2 жовтня 1990 року органи влади Української Радянської Соціалістичної Республіки офіційно зареєстрували УАПЦ. 18 листопада 1990 року в соборі святої Софії в Києві відбулася інтронізація митрополита Мстислава на Патріарха Київського і всієї України. З цього часу Патріарх Мстислав (Скрипник) не тільки став першим Патріархом, але він об'єднав УАПЦ в Україні з УПЦ в США і діаспорі. З того часу ієрархи і духовенство УПЦ в США стали приїздити до України, служити в українських храмах, брати участь у рукоположеннях священиків. Так, Патріарх Мстислав разом з єпископом Вашинґтонським Антонієм (Щербою) хіротонізували на єпископа Хмельницького Антонія (Фіалку) і на єпископа Дніпропетровського Пантелеймона. У храмах УПЦ в США і діаспорі на богослужіннях духовенство і архиєреї поминали Мстислава як свого Патріарха, а не митрополита. Паралельно з цим в УРСР, яка тоді входила в Радянський Союз, ішов інший церковний процес. У 1990 році (7-10 червня) на Помісному Соборі Російської Православної Церкви, який обрав після смерті Патріарха Пимена Патріархом Московським і всієї Русі митрополита Олексія (Рідігера), митрополит Київський і Галицький Філарет (Денисенко), що був тоді Місцеблюстителем патріаршого Московського престолу і головуючим на Помісному Соборі, добився для Української Православної Церкви (Український Екзархат у лютому 1990 року був перейменований на УПЦ) права "незалежності і самостійності в управлінні". Це був крок вперед до автокефалії Української Церкви. В 1990 році, 26 жовтня, Архиєрейський Собор Московського Патріархату на підставі постанови Помісного Собору РПЦ прийняв рішення про "самостійність і незалежність в управлінні" Української Православної Церкви Московського Патріархату. Митрополит Філарет (Денисенко) був пожиттєво обраний Предстоятелем УПЦ. 27 жовтня 1990 р. в Софійському соборі м. Києва за Божественною літургією Патріарх Олексій вручив митрополиту Філарету Грамоту, якою підтверджувалися нові права УПЦ. Але, як пізніше виявилося, Московська Патріархія порушила своє рішення раніше, ніж висохло чорнило. В 1990 році ще існував Радянський Союз і Україна перебувала в його складі. УАПЦ, хоча й існувала в цих політичних умовах, але практично була замкнена в межах Галичини. За межами Галичини УАПЦ мала невелику кількість парафій. Такою була тоді церковна політика радянської влади. 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України. Україна стала державою. Політичні умови в Україні змінилися. Становище УПЦ, хоч і незалежної та самостійної в управлінні, але все ж таки в складі Московського Патріархату, протирічило політичному стану України як суверенної держави. 1-3 листопада 1991 року в Києво-Печерській лаврі митрополит Філарет скликав Помісний Собор (він на це мав канонічне право, згідно з Статутом і Патріаршою Грамотою) за участю всього українського єпископату, духовенства, мирян, представників монастирів і духовних навчальних закладів. Помісний Собор одноголосно прийняв постанову про автокефалію Української Православної Церкви. Це означало відокремлення Української Православної Церкви від Московського Патріархату. В листопаді 1991 року Радянський Союз формально ще існував, незважаючи на те, що Україна прийняла декларацію про незалежність. В Україні готувався референдум. Результати референдуму були вражаючими: 92% населення проголосували за незалежність Української держави. Першим Президентом України всенародно був обраний Леонід Макарович Кравчук. 9 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі в Білорусі офіційно розпався Радянський Союз і утворилася Співдружність Незалежних Держав (СНД). 31 березня - 4 квітня 1992 року в Москві в Даниловому монастирі відбувся Архиєрейський Собор Московського Патріархату, на якому УПЦ було фактично відмовлено в автокефалії. Була зроблена спроба усунути митрополита Філарета від керівництва Українською Православною Церквою, замінивши його своїм ставлеником, який би відмовився від автокефалії Української Церкви і міцно тримався б Московського Патріархату. Митрополит Філарет залишився Предстоятелем Української Православної Церкви. 27 травня 1992 р. у Харкові відбувся неканонічний, так званий архиєрейський, Собор, інспірований Москвою і спецслужбами, для усунення митрополита Філарета з посади Предстоятеля УПЦ і обрання його "наступником" митрополита Володимира (Сабодана), керуючого справами Московської Патріархії. Президія Верховної Ради України і український уряд не визнали законними рішення Харківського "собору", як такі, що суперечать Статуту УПЦ, зареєстрованому державним органом України. 22 травня 1992 року в Києві відбувся Всеукраїнський форум на захист українського православ'я, в якому взяли участь єпископи, духовенство, миряни УПЦ і УАПЦ. Після Помісного Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 року вже почалися переговори на предмет об'єднання двох українських Церков в одну. Тому спільна участь у Всеукраїнському форумі була результатом попередніх домовленостей. 25-26 червня 1992 року в Києві в резиденції митрополита Філарета відбувся Всеукраїнський Православний Собор, що об'єднав Українську Автокефальну Православну Церкву та частину Української Православної Церкви (Московського Патріархату) в єдину Помісну православну Церкву - Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Собор підтвердив обрання митрополита Мстислава Патріархом Київським і всієї України. Таким чином був створений Київський Патріархат. Статутом УПЦ Київського Патріархату став Статут УАПЦ з відповідними доповненнями. 10 липня 1992 р. Статут УПЦ Київського Патріархату був зареєстрований державними органами України. 1-6 липня 1992 року делеґація Української Православної Церкви Київського Патріархату, очолювана блаженнійшим митрополитом Філаретом (Денисенком), на запрошення Вселенського Патріарха Варфоломія відвідала Константинополь. Переговори між Патріархом Варфоломієм і митрополитом Філаретом ішли з приводу автокефалії Української Православної Церкви. Делеґація представила Патріарху лист Президента України Леоніда Кравчука, в якому він заявляв про необхідність Українській державі мати автокефальну Церкву, яка не залежала б від Московського Патріархату. Митрополит Філарет навів арґументи на користь автокефалії в Україні. Патріарх Варфоломій, вислухавши всі ці арґументи і ознайомившись з листом Президента України, сказав: 1) Україна, оскільки вона стала незалежною державою, згідно з церковними канонами, має право на свою автокефальну Церкву; 2) для того, щоб визнати автокефалію Української Православної Церкви, треба, щоб вона спочатку об'єдналася; сьогодні вона, на жаль, роз'єднана на дві частини; 3) він хотів би зберегти добрі стосунки з Московським Патріархатом. Отже, справа автокефалії Української Православної Церкви повністю залежить від її об'єднання. Таким був зміст переговорів митрополита Філарета з Патріархом Варфоломієм. 11 червня 1993 року помер Патріарх Київський і всієї України Мстислав. Місцеблюстителем патріаршого престолу був обраний архиєпископ Володимир (Романюк). На 20 жовтня 1993 року Священний Синод призначив скликання Помісного Собору УПЦ Київського Патріархату для обрання Патріарха Київського і всієї України. Помісний Собор обрав Патріархом Київським і всієї Руси-України Володимира (Романюка), що в той час був митрополитом Чернігівським. Заступником Патріарха був обраний, майже одноголосно, митрополит Філарет. 21 жовтня відбулася патріарша інтронізація митрополита Чернігівського Володимира (Романюка) у соборі святої Софії, де проходив Помісний Собор. Слід відзначити, що разом з іншими ієрархами УПЦ Київського Патріархату в інтронізації брав участь єпископ Вашинґтонський Антоній. У 1993 році від УПЦ Київського Патріархату відокремився Петро (Петрусь), архиєпископ Львівський, який брав участь у Всеукраїнському Помісному Соборі 25-26 червня 1992 року; він був обраний членом Священного Синоду, від якого згодом отримав сан архиєпископа. Серед духовенства, що відійшло від Київського Патріархату, був також о. Володимир Ярема. Після смерті Патріарха Мстислава вони вирішили обрати Патріарха для свого церковного угруповання. Але у них не було кандидата. Тоді прот. Володимир Ярема розлучився зі своєю дружиною. Обоє вони прийняли чернечий постриг. О. Володимир прийняв ім'я Димитрій і через короткий час був висвячений на єпископа. В його хіротонії брали участь архиєпископ Львівський Петро (Петрусь) і єпископ Михаїл (Дудкевич), - які висвячені не за приписами церковних канонів. 6 вересня 1993 року вони скликали собор у Київському будинку вчителя і обрали своїм патріархом Димитрія (Ярему). Так від Київського Патріархату відокремилась його частина і створила нову УАПЦ. 14 липня 1995 року помер від четвертого інфаркту Патріарх Володимир (Романюк). За рік і дев'ять місяців патріаршества Святійший Патріарх Володимир майже 7 місяців провів у лікарні. На його здоров'ї відбилися 17 років ув'язнення в мордовських та сибірських таборах. Він не дожив 5 місяців до свого 70-річчя. Похорон Святійшого Патріарха Володимира (Романюка) був трагічним. Історія, мабуть, не знає такого знущання над похоронною процесією. 20-21 жовтня 1995 року у Володимирському соборі відбувся Помісний Собор УПЦ Київського Патріархату, який обрав Патріаршого Місцеблюстителя митрополита Філарета (Денисенка) Патріархом Київським і всієї Руси-України. На Всеукраїнський Православний Собор зібралися 173 делеґати з усіх єпархій та понад 150 гостей, у тому числі близько 50 - з діаспори. На Архиєрейському Соборі, який відбувся перед цим, було запропоновано три кандидатури, в тому числі і митрополита Івано-Франківського Андрія (Абрамчука). Всі відмовились. І митрополит Андрій - також. На Всеукраїнському Соборі була зроблена нова спроба. Ніхто із тих, кому було запропоновано, не погоджувався бути кандидатом, тому Собор вийшов на таємне голосування лише з одним кандидатом - митрополитом Філаретом. За нього проголосувало 160 делеґатів, 4 - проти, 9 - утрималося. Після інтронізації, яка відбулася 22 жовтня 1995 року у Володимирському соборі, новообраний Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у своїй першій промові серед іншого закликав до діалогу любові українських греко-католиків. Після Собору УПЦ Київського Патріархату скоротилася на 4-х архиєреїв, з якими відійшло більш як чотириста парафій на Івано-Франківщині та Тернопільщині. Через два роки майже всі ці парафії повернулися до Київського Патріархату, а разом з ними митрополит Василій (Боднарчук) та єпископ Іоан (Бойко). В березні 1998 року Патріарх Димитрій з Патріархом Філаретом підписали "Меморандум про наміри об'єднання" але меморандум не мав свого продовження. Патріарх Димитрій змушений був публічно від нього відмовитися. За три роки після останнього Всеукраїнського Собору (1995 року) УПЦ Київського Патріархату не тільки повернула втрачене, але і розширила кількість парафій на сході України. Московський науковий і культурно-просвітницький журнал "Полис" (№4 (46), 1998 р.), який займається політичними дослідженнями, опублікував статистичні дані про релігійні конфесії в Україні. Журнал не є прихильним до УПЦ Київського Патріархату. Журнал подає такі наукові дослідження: в Правобережній Україні оголосили себе віруючими 79% населення, в Лівобережній - 56%. Це означає, що на Лівобережжі невіруючих більше, ніж на Правобережжі: 44% проти 21%. В цьому виявляється вплив комуністичної ідеології. На Правобережжі належать (тобто відвідують) до тієї чи іншої Церкви 63% населення, а на Лівобережжі - 28%. Це означає, що на Лівобережжі половина віруючих не відвідує церкву і тому не знаходиться під її впливом. Отже, Правобережжя є під значно більшим впливом Церкви. До УПЦ Київського Патріархату на Правобережжі належить 46,5% віруючого населення і 29,4% всіх жителів; до УПЦ Московського Патріархату - 12,8% і до Російської Православної Церкви - 1,3% віруючого населення (разом до Московського Патріархату належить 14,1% віруючих), а по відношенню до всіх жителів Правобережжя - 8,1% (УПЦ) і 0,9% (РПЦ), разом - 9%. Таким чином: за Київський Патріархат 29,4%, за Московський - 9% всього населення Правобережжя. На Лівобережжі до УПЦ Київського Патріархату належить 38,9% віруючого населення, або 10,9% по відношенню до всіх жителів. До УПЦ Московського Патріархату на Лівобережжі належить 13,6% і до Російської Православної Церкви - 28,2%, разом до Московського Патріархату належить 41,8% населення цієї частини України. По відношенню до всіх жителів Лівобережжя УПЦ Київського Патріархату має 10,9%, а УПЦ Московського Патріархату 3,8% і РПЦ 8,1% - разом 11,9%. |
Меню сайтуНезабаромКалендар
ПошукНаші друзіРесурсиПогода в КримуАрхівСтатистикаОнлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |