В церкві ми - мов діти в школі, що добре засвоюють науку лише з уст
вчителя, який подобається. Непросто й відповідально бути гідним Божого
вчення, нести його до людей так, щоб не розхлюпати ні краплини,
нагадувати своєю доброчинністю про можливість жити у цьому світі за
заповідями Божими. В невеликих населених пунктах, де всі, як на долоні,
так само, ніби на долоні, й усі наші гріхи.
- Я не ходжу в свою
церкву через священика, хоча і розумію, що гріх так казати... -
зізнається одна з представниць ініціативної групи, що бореться сьогодні
за відкриття в Сакському районі (с. Новофедорівка) української
православної церкви Київського патріархату. - Мені б хотілося ходити до
церкви, де дійсно відчуєш Божу благодать і ніщо не ятрить твою душу.
Але,
звичайно, це не єдина і далеко не найважливіша з причин, яка слугувала
створенню в Сакському районі нової церковної громади, котра понад
чотирмастами підписами підтвердила своє бажання утворити парафію
Київського патріархату і мати свою церкву. З цим люди і звернулися до
єпископа Сімферопольського і Кримського УПЦ КП Климента, а водночас і до
свого сільського голови Миколи Валька. І все, здавалося, їм сприяло,
але...
Село Новофедорівка, де проживає близько 12 тисяч мешканців,
складається в основному із жителів військового льотного гарнізону -
військовослужбовців і їхніх родин. Ті, хто не побажав свого часу
приймати української військової присяги, вже давно освоїлися десь на
інших місцях. Частину ж поповнили люди, у яких не було проблем з вибором
батьківщини. Церкви в Новофедорівці немає взагалі, хоча ще в 2000 році
тут було зареєстровано парафію УПЦ Московського патріархату. Втім,
якихось більш конкретних питань, пов'язаних з культовими потребами, не
виникало. Взагалі ж в Сакському районі нараховується 27 парафій цієї
церкви, але реально діючими можна вважати лише сім з них.
І опікується цими парафіями благочинний отець Валерій Цуркан, настоятель Свято-Іллінського храму, що в Саках.
Та
тільки-но з'ясувалося, що новостворена церковна громада, зорієнтована
на Київ, є життєздатною і що Микола Валько на відвідувачів не цикнув, не
тупнув, а навпаки - запропонував їм оглянути кілька земельних ділянок
під майбутню церкву, як задзвонили у представників ініціативної групи
телефони, посипалися листівки на голови селян. Якого змісту? Та саме ж
такого, як ви і подумали, -
з наговорами, загрозами, що стосуються не
лише земного нашого життя, але й небесного. ("Не рискуйте бессмертием
своей души... Не ставьте подписи в поддержку раскольников!!!") І таке
інше. Хто писав і хто набирав цей документ на комп'ютері, невідомо. Щоб
поставити власний підпис, теж потрібна сміливість. Чи не краще кинути
тінь на усіх парафіян Свято-Іллінського храму, що значаться тут в
авторах? Та чомусь цей узагальнений підпис ніхто всерйоз не сприймає і
шукають за ним людину, зацікавлену в такій протидії, що, оголошуючи
таїнства в майбутньому храмі не дійсними, закликає віруючих під омофор
владики Лазаря (УПЦ МП). І поширенням листівок ця особа не обмежилась.
Це стало зрозумілим з настроїв керівників, від яких залежить питання
щодо виділення земельної ділянки.
Ось тоді і прибула в Сакський район
група компетентних осіб з Сімферополя, аби з'ясувати ситуацію.
Працівник Представництва Президента України в Криму Павло Власенко, що
вивчав це питання, оприлюднив позицію Постійного Представника Президента
України в Криму Олександра Діденка, для якого є важливим задоволення
релігійних потреб усіх кримчан, у тому числі й патріотично налаштованих.
Зустріч
з головою райдержадміністрації Олегом Клюєм, головою райради Геннадієм
Розумовським та селищним головою дозволила Павлу Романовичу зробити
висновок, що влада в Сакському районі - на місці, і висловити сподівання
на подальший безконфліктний розвиток події.
Але ж клапоть землі,
навіть коли його буде одержано, це ще не церква. До речі, в Криму, на
тринадцятому році української державної незалежності немає жодного
пристосованого культового приміщення, що належало б Київському
патріархату. Про те, чи пощастить більше за інших жителям Новофедорівки,
розмовляю з вже призначеним керівником будівництва Іриною Лупан, яка
має інженерну освіту і досвід підприємницької діяльності. Вона, як і
інші найактивніші представники ініціативної групи, є членом
Християнсько-демократичної партії України. І хоча поки що не знає, чи
реально розраховувати на якусь допомогу цієї партії, але переконана, що
"побиратися" у односельців задля будівництва церкви вони не будуть. До
того ж велику надію має Ірина Володимирівна на організаторські здібності
та особисті зв'язки владики Климента, до якого одразу ж після
знайомства потягнулися душі парафіян. Бо про те, як складно йому
вирішувати фінансові питання єпархії в недоброзичливому оточенні,
владика докладно не розповідає. Це - його "власні" проблеми. А довіра
людей - вона дійсно окрилює, дає поштовх для відповідальних сміливих
рішень.
І владика Климент вже подбав про духовне забезпечення
релігійної громади Новофедорівки. Минулої неділі відбулося висвячення у
священики майбутнього настоятеля омріяної парафіянами церкви. Це Ярослав
Гонтар, 25-річний випускник Львівської духовної семінарії, родом з
Самбірського району Львівської області, сам з багатодітної сім'ї. Те, що
він закінчив семінарію на "відмінно", а ще смиренна благочестива
поведінка подають надію на встановлення доброго духовного контакту з
парафіянами. Стосовно свого майбутнього Ярослав визначився ще в
дитинстві і наполегливо йшов до цієї мети. Як і годиться людині, яка
обрала такий шлях, він готовий до усіх труднощів, що його очікують. Бо
йде на порожнє місце - ні церкви, ні даху над головою, лише віра в Божу
допомогу.
Та, на щастя, є ще й небайдужа, загартована у
випробуваннях, релігійна громада. На цих людей можна розраховувати. А
було різне - хтось, заляканий листівками, приходив викреслювати свої
підписи, хтось викреслював, а потім відновлював їх.
Про те, чи
свідомо люди зробили такий вибір і що він означає особисто для неї,
розмовляю з заступником голови осередку Християнсько-демократичної
партії у Сакському районі Надією Дроновою.
- В моєму роду українців
немає, лише поляки й росіяни. Але жили ми на теренах України. І оскільки
ми тепер - суверенна держава, то ніхто не має права придушувати
українця в духовному плані, сіяти між народами ворожнечу. Особисто я
люблю українську мову, поважаю українську культуру. А без віри в Бога
нам не буде порятунку, треба наводити лад в наших душах, виховувати
дітей на християнських засадах. Бо все те, що чинить сьогодні вплив на
їхній розум, не дає добрих результатів. Чи не дивно, що ми знаходимо
порозуміння у кримськотатарському регіональному меджлісі і не знаходимо
його серед православних?
Надія Олександрівна показує листа від цієї
організації на ім'я голови та депутатів райради. Ні, їм зовсім не
заважатиме "ще один хрест" поблизу мусульманських мечетей. Навпаки, люди
іншої віри "уверены, что Божий храм станет очагом возрождения
духовности, стабильности, мира и согласия в Крыму, и все мы, жители всех
национальностей, всех вероисповеданий непременно ощутим Божью
благодать, ниспосланную нам свыше.
Мы готовы оказать всестороннюю
помощь всем вам в добром начинании, благородном деле и думаем, что вы
примете решение о выделении участка под храм".
А ось що з цього приводу думає сам владика Климент:
-
Вважаю, що на райраду треба виносити питання про виділення двох
земельних ділянок в Новофедорівці - для церков Київського і Московського
патріархатів, раз вони теж мають таке бажання, яке проявилося тепер у
ревнивому почутті щодо нашої церкви. Це значно конструктивніше, ніж
діяти шляхом загроз. Бо людина все одно піде туди, куди має піти.
Хвилює
українську християнську громаду й те, що поки в лавах православ'я
чиниться розбрат, протестантські церкви вербують собі з нашого числа все
нових і нових прихильників. Вони займаються кожною окремою людиною
предметно, і деякі виходять потім зі сфери їхнього впливу лише через
"психушку" та й то вже неповноцінними людьми. А ми все чубимося. Бо
комусь не хочеться трохи посунутися, поділитися духовним та життєвим
простором, нібито нашим справжнім володарем є його земний
"експропріатор", а не Цар Небесний. 
На фото: в храмі св. рівноапостольних Володимира та Ольги під час висвячення Ярослава Гонтаря
P. S. Коли цей матеріал вже було підготовлено до
друку, в редакцію завітала делегація з числа представників
новофедорівської ініціативної групи, які і розповіли про останні події.
В
суботу о. Валерій Цуркан зібрав в гарнізонному Будинку офіцерів жителів
Новофедорівки "для проповіді". Допомагав йому в цій "богоугодній"
справі голова російської общини, колишній депутат ВР АРК і соратник С.
Цекова С. Матвєєв. Спільними зусиллями вони вилили бочку бруду на
українську церкву, її першу особу і місцевих "раскольников". Накачка
була такою потужною, що пенсіонери виходили з зали, розмахуючи кулаками і
погрожуючи фізичною розправою над своїми односельцями та їхніми
родинами.
"Задля зміцнення миру і стабільності" в гарнізоні
приміщення Будинку офіцерів було надане в оренду начальником військового
гарнізону М. Рябою в обхід селищної влади, що є протизаконним.
А
гарнізон, до речі, військовий, і в людині зі зброєю не бажано будити
звіра. Чи усвідомлює це М. Ряба, а ще якій державі він служить разом з
о. Валерієм Цурканом та головою російської общини? Ці питання поставили
представники новоствореної парафії, що ледь не стали жертвами суботньої
акції. Не менше вони хвилюють і редакцію "Кримської світлиці", яка буде
відстежувати ситуацію і далі.
Тамара СОЛОВЕЙ
|
